Перший крок в розумінні міжкультурної комунікації — усвідомлення поняття культурного контексту. Розкажу на прикладі свого академічного досвіду.
У 2010-му 17 річна я стою в черзі за шматочком піци. Я спізнююсь на відкриту лекцію в Університеті Гайдельберга — там аж 3 спікери, у всіх докторський ступінь, і головне — доктор Томас Фухс, я читала його книжки. Поспішаю, дожовую на бігу… а під дверима аудиторії розумію, що забула перевести годинник і спізнилася не на 2 хвилини, а на годину. Задні двері закриті, крадуся через передні. Всі місця зайняті. Професор мене бачить, зупиняється на хвилинку і каже: «Я радий, що ви прийшли! Всі попередні слайди можете знайти на сторінці івенту», він подає мені стілець, який стояв поряд з кафедрою і продовжує лекцію.
У 2013 я була вже студенткою Київського НАУ. Схожа історія — через чергу в їдальні спізнююся на лекцію. Тільки того разу на кілька хвилин. Дуже розчарована викладачка не впускає мене в аудиторію. Моє спізнення сприймає як особисту образу.
У 2015 я на програмі студобміну в Єревані. Моя знайома на 8 місяці вагітності запросила мене на захист своєї дипломної. В аудиторії 4 професори. На столі перед ними не фуршет, ні. Перед ними справжній банкет: якісь запечені курча, грона винограду, вино, салати. За партами в аудиторії — студенти, родина та знайомі. Вірменської я не розумію, але невербальна мова була чітка як ніколи — десь на десятій хвилині доповіді один з професорів підпалює сигарету і доповідачка замовкає.
Вже кілька років потому я дізналася про шкалу контекстності культур. В якій Німеччина та Вірменія розташовані майже на різних полюсах, а Україна поміж ними.
Одна з характерних особливостей культур високого контексту — субординація, повага до віку та посади. Це ані добре, ані погано, якщо розуміти природу такої поведінки. Хоча під дверима аудиторії в НАУ мені здавалося, що це особисті комплекси викладачки. Насправді це була проблема мого нерозуміння культурного контексту.
Країни на заході Європи, США, Канада мають нижчий рівень культурного контексту порівнюючи з Україною. І це означає, що там комунікація успішна, коли вона точна, проста і пряма.
Щоб зрозуміти сенс повідомлення, не потрібно знати ані обставин, ані контексту, уся інформація висловлюється словами. Мові тіла, жестам та міміці майже не придають значення. В такій культурі між рядками нічого не написано. Люди в таких країнах фокусуються на тому, що вони роблять, а не на тому, як при цьому виглядають.
Більшість культурних патернів з'являються ще в дитинстві, тому потім нам часто важко змінити свої звички. Хоча усе своє свідоме доросле життя я працювала не в Україні, розмова про зарплату для мене була стресом ще багато років після еміграції. Коли я просила поради у свого колеги-німця стосовно того, як говорити про підвищення, то він навіть не зрозумів, про що я питаю. Відповідь була на кшталт: «Ну як? Словами через рот». А я ж не спала кілька ночей, думаючи над тим, який вибрати день, чи запросити на мітинг онлайн чи офлайн, добирала слова.
Сьогодні, на моїх консультаціях для спеціалістів в еміграції я часто чую подібне: «Я навіть не буду питати про нову посаду, бо десь там почув, як хтось там казав, що директор незадоволений однією з команд. А я точно знаю — моєю», або так: «Мені не підвищать зарплатню, оскільки фірма переживає не найкращий фінансовий рік, навіть не буду питати», чи таке: «Мені вже 30/40/60 в такому віці НІКОГО не беруть на роботу, ще й без вільного знання мови».
Такі слова я перекладаю так: «Мені не вистачає розуміння контексту, тому я видумаю його».
Додайте до проблеми мовний бар’єр та бурхливу фантазію та отримайте нервовий зрив.
Я можу виділити такі поради для адаптації в західних країнах:
Якщо ви не розумієте контекст, не видумуйте його. Якщо вам прямо не відповіли на ваше питання, не додумуйте цю відповідь.
Варто фокусуватись на тому, що ви кажете, а не як, на тому, що робите, а не як при цьому виглядаєте.
Не сприймайте близько серця слова колег. Пам’ятайте, вони їх скоріш за все не добирають ретельно слова, бо говорять прямо, по суті, та тому можуть бути для вас занадто відвертими та прямолінійними.
Якщо ви переїхали в східну країну з вищим культурним контекстом, вам знадобляться наступні правила:
Слухайте, спостерігайте і не розраховуйте на прямі відповіді, скоріше — на власні висновки.
Проявляйте повагу до традицій країни, куди переїхали.
Не намагайтесь стати штучно «своїм», але демонструйте зацікавленість і розуміння культури.
Пам’ятайте, що комунікація — це не тільки інструмент досягнення мети, це процес. І що саме шлях і є ціллю.
Спілкуючись з людьми з інших країн нам буває складно. Ще складніше знайти себе в новому суспільстві. Більшість емігрантів переживає найважчі часи десь від шостого місяця до другого-третього року за кордоном. Мене у свій час підтримав курс професора Сапольского «Біологія поведінки людини» і такі його слова:
«Вам не подобаються якісь люди? Це тільки тому, що їх зовсім не знаєте. Якщо ж ви достатньо поживете разом, ви побачите, що між вами більше подібностей, ніж відмінностей, — вони теж люблять своїх дітей, розчулюються цуценям, хочуть, щоб любили їх. Тільки проявляють це по-різному».
Ваша професія, хобі та захоплення це теж своєрідний культурний код за допомогою якого ви можете знайти близьких людей всюди. Варто тільки шукати ці подібності, а відмінності сприймати як різноманітність, яка і робить світ таким яскравим, цікавим та складним.