Є одна фраза, яку я час від часу чую від людей, що тільки починають займатися дизайном: «Мені здається, у мене просто немає смаку». І щоразу мені хочеться запитати: а як ви це зрозуміли? Серйозно. У який момент людина вирішує, що їй чогось бракує? Коли відкриває Pinterest і бачить роботи, які сама поки не може повторити? Коли порівнює свій перший макет із портфоліо дизайнера, який працює вже десять років? Чи коли хтось дивиться на її роботу й каже: «Ну, щось тут не так», але не може пояснити, що саме?
ЩО ТАКЕ ВІЗУАЛЬНИЙ СМАК?
Мені здається, ми занадто легко використовуємо слово «смак», коли не знаємо, як пояснити те, що бачимо. Гарний дизайн, отже, у людини є смак. Невдалий, виходить, що немає. Наче це якась особлива здібність, із якою одні народжуються, а іншим залишається тільки змиритися. Але що довше я працюю в дизайні й навчаю інших, то менше вірю в таке пояснення. Уявіть двох людей, які дивляться на один і той самий екран. Перша каже: «Мені не подобається». Друга помічає, що заголовок губиться серед інших елементів, між блоками замало простору, а кнопка привертає більше уваги, ніж сама інформація. Обидві відчувають, що з дизайном щось не так. Але тільки одна може пояснити чому. І ось тут, як на мене, починається найцікавіше. Бо ми часто плутаємо смак із візуальним мисленням.
Смак допомагає нам відчувати, що подобається, а що ні. Він формується під впливом досвіду, культури, середовища, речей, які ми бачимо щодня. А візуальне мислення дозволяє піти далі: зрозуміти, чому певне рішення працює, як воно впливає на сприйняття і що потрібно змінити, щоб результат став кращим. І якщо особисті вподобання в усіх різні, то здатність помічати, аналізувати й пояснювати візуальні рішення цілком можна розвивати.
Я добре бачу це в роботі зі студентами. На початку навчання люди часто намагаються знайти правильну відповідь. Який шрифт підібрати? Скільки кольорів можна використовувати? Які відступи виглядатимуть професійно? І це абсолютно зрозуміло. Коли тільки починаєш, дуже хочеться отримати набір правил, які допоможуть не помилитися. Але поступово стає очевидно, що дизайн не працює як рецепт, у якому достатньо правильно змішати інгредієнти. Можна взяти хороший шрифт, красиву палітру, акуратні іконки й усе одно отримати слабкий інтерфейс. Іноді проблема навіть не в окремих елементах. Просто вони не домовилися між собою.
Уявімо головну сторінку сайту. Великий заголовок, яскрава кнопка, кілька фотографій, картки з перевагами. Кожен елемент окремо виглядає цілком нормально. Але разом вони створюють дивне відчуття: погляд не знає, за що зачепитися. Усе хоче бути головним. Заголовок кричить, кнопка кричить, фотографії теж намагаються привернути увагу. І замість того, щоб допомогти людині розібратися, дизайн починає з нею змагатися. Чи означає це, що автору бракує смаку? Я б так не сказала. Можливо, він просто ще не навчився керувати увагою. І ось це вже зовсім інша розмова. Бо керувати увагою можна навчитися. Можна зрозуміти, як працює контраст, чому простір між елементами іноді важливіший за самі елементи, як типографіка допомагає побудувати порядок і чому не кожна частина інтерфейсу повинна бути помітною однаково.
До речі, саме тому я часто раджу студентам не поспішати додавати декоративні елементи, коли їм здається, що дизайн виглядає надто простим. Можна нескінченно змінювати кольори, додавати нові деталі або ускладнювати композицію, сподіваючись, що так вона стане цікавішою. Але іноді достатньо правильно розставити відступи, змінити співвідношення розмірів або прибрати щось зайве. І раптом усе стає зрозумілішим.
Хороший дизайн не завжди народжується з додавання. Дуже часто він з'являється тоді, коли ми починаємо краще розуміти, без чого можна обійтися.
ЧИ МОЖНА РОЗВИНУТИ СМАК І ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ
Але тут виникає інше питання. Якщо візуального мислення можна навчитися, чому одні дизайнери розвивають його швидше за інших? Мені здається, одна з причин у тому, як саме ми дивимося на чужі роботи. Зараз у нас практично необмежений доступ до хорошого дизайну. Можна годинами переглядати Behance, Dribbble, Awwwards, Pinterest, сайти дизайн-студій і застосунки відомих брендів. І це чудово. На таких платформах можна знайти сміливі композиції, незвичайну типографіку, цікаву роботу з кольором та ідеї, які змушують по-новому подивитися на звичні речі. Але кількість переглянутих робіт сама по собі ще не означає, що ми почали краще розуміти дизайн.
Можна зберегти тисячу красивих екранів і так і не навчитися пояснювати, чому вони красиві. Я б навіть сказала, що надивленість без аналізу іноді створює ілюзію розвитку. Нам здається, що ми вже добре відчуваємо сучасний дизайн, тому що впізнаємо популярні стилі, шрифти й композиції. Але коли потрібно створити власне рішення, раптом виявляється, що повторити знайомий прийом значно простіше, ніж зрозуміти, чи потрібен він саме тут.
І тут мені хочеться запропонувати одну невелику зміну в тому, як ми дивимося на референси. Замість звичного «мені подобається цей сайт» спробуйте запитати себе: «А що саме мені тут подобається?» Можливо, справа в тому, як дизайнер працює з простором. Або в тому, що на сторінці всього два основні кольори, але їх достатньо. Можливо, фотографії створюють потрібний настрій, а типографіка не намагається з ними конкурувати. А іноді виявляється, що сайт виглядає красиво на скріншоті, але користуватися ним не так уже й зручно. І це теж важливе відкриття.
Візуальне мислення це не тільки про здатність бачити красу. Воно ще й про вміння не піддаватися їй автоматично.
Мені здається, один із найважливіших моментів у розвитку дизайнера настає тоді, коли він перестає запитувати лише «Чи красиво це?» і починає цікавитися «Чому це рішення тут доречне?». Наприклад, великий декоративний шрифт може чудово працювати на сайті творчої студії й зовсім не підходити для сервісу, де людина щодня переглядає десятки фінансових операцій. Смілива композиція може допомогти бренду запам'ятатися, але заважати там, де користувачеві потрібно швидко знайти інформацію. І це не означає, що один дизайн хороший, а інший поганий. Це означає, що ми маємо враховувати контекст.
Саме тому я не хочу, щоб мої студенти просто навчилися створювати красиві макети. Мені набагато цікавіше, коли вони починають захищати свої рішення не словами «мені так більше подобається», а зрозумілими аргументами. Коли можуть пояснити, чому зробили заголовок більшим, чому залишили більше простору, чому відмовилися від певного кольору або чому не стали додавати ще один блок. Не тому, що кожне дизайнерське рішення обов'язково має бути складним. А тому, що за ним повинна стояти думка.
Звісно, я не вважаю, що дизайн можна повністю звести до логіки. У ньому завжди залишатиметься місце для інтуїції, емоцій, особистого досвіду й того самого відчуття, яке складно пояснити словами. І, мабуть, саме це робить нашу професію такою цікавою. Ми працюємо не лише з тим, що можна виміряти або перевірити. Ми працюємо ще й із тим, що люди відчувають. Але інтуїція досвідченого дизайнера рідко виникає з нічого. За нею стоять сотні побачених рішень, десятки власних помилок, постійні порівняння, спостереження та спроби зрозуміти, чому щось працює, а щось ні. Те, що з боку виглядає як природний смак, часто є результатом дуже тривалої практики.
І ось тут я повертаюся до фрази, з якої почала: «Мені здається, у мене просто немає смаку». Можливо, у вас поки немає достатньо досвіду, щоб упевнено оцінювати власні рішення. Можливо, ви ще не знаєте, на що звертати увагу. А можливо, ви вже бачите, що щось не так, але поки не можете пояснити чому. І все це не означає, що дизайн — не для вас. Навпаки, здатність помічати недоліки у власній роботі часто стає початком справжнього розвитку. Спочатку ви просто відчуваєте, що щось не працює. Потім вчитесь знаходити причину. А з часом починаєте бачити її ще до того, як проблема з'явиться в готовому макеті.
І, мабуть, саме це я найбільше люблю спостерігати в навчанні. Не момент, коли студент створює свій перший красивий екран, а момент, коли він дивиться на нього й сам каже: «Зачекайте, здається, я знаю, що тут потрібно змінити». Бо в цю мить відбувається щось значно важливіше, ніж просто покращення макета. Людина починає довіряти не випадковому відчуттю, а власному розумінню.
Рекомендуємо курси по темі
ВИСНОВОК
Тому, якщо мене запитати, чи можна навчити людину хорошого смаку, я, мабуть, відповім трохи інакше. Ми не можемо зробити так, щоб усім сподобалося одне й те саме. І, чесно кажучи, я б цього зовсім не хотіла. Світ дизайну був би супер-нудним, якби всі бачили красу однаково. Але ми точно можемо навчитися бачити більше. Помічати деталі, розуміти зв'язки, ставити правильні запитання й не зупинятися на першому рішенні лише тому, що воно виглядає красиво.
І якщо сьогодні ви дивитеся на чужу роботу й думаєте «Я ніколи так не зможу», спробуйте замінити це питання іншим: «А що саме робить цю роботу хорошою?». Можливо, саме з цієї цікавості й починається те, що ми звикли називати смаком.
Рекомендуємо публікації по темі
