До початку повномасштабної війни багато хто з нас використовував російську мову, і ми використовували її у навчанні нарівні з українською. Час показав нам, що це було помилково, і що мова нас захищає.
Ще до початку війни ми природно почали використовувати українську мову в наших рекламних кампаніях, поштовій розсилці та соцмережах. Ще природніше нам дався перехід на українську мову й в робочому колективі. З початком війни всі наші мітинги, внутрішнє листування та постановка завдань ведуться виключно українською мовою. Також наша служба підтримки використовує лише українську мову, а мова сайту — українську за промовчанням.
Кожен мав свій мотив для переходу на українську. Хтось хоче забути мову ворога. Для когось мова — частина ідентифікації себе як українця чи українки. Для когось це виклик. Когось спонукає українське оточення. А хтось хоче, щоб у майбутньому діти знали українську та говорили нею, щоб вони точно знали, хто вони. Адже якщо не зараз, то коли?
Ми робимо це, тому що віримо: якщо ми хочемо перемоги завтра, ми маємо робити рішучі кроки вже сьогодні.
Російська мова — мова окупації. Вона небезпечна та загрожує незалежності України. Українська ж стала маркером «свій-чужий», стала культурним бар'єром, стала символом суверенності та майбутнього вільної країни.
З нашого боку, видалення російської мови з навчальних матеріалів — частина важливої ініціативи.
На даний момент ми змушені використовувати мову агресора з технічних причин, наприклад, оптимізації пошукових запитів. Ми не можемо дозволити ресурсам ворога отримувати трафік з нашої країни та продовжувати свій згубний вплив на наших співгромадян.
Ми сподіваємося, що скоро ми зможемо перестати підтримувати російськомовну версію сайту та блогу. Ми хочемо зробити свій внесок у те, щоб наша прекрасна мова процвітала в нашій країні.
Щоб люди наважувалися на перехід на українську мову. Щоб ніколи і нікого не дивувала людина, яка розмовляє українською мовою в Україні.
Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур'ян...
