Будь-яка трансформація вимагає "кінця світу" – руйнування попередньої філософії життя.
Складні часи - це які? Це як зараз, чи як було за часів будування розвиненого соціалізму, чи під час Другої Світової або епідемії чуми? Давайте визначимось з рівнями “поганості”. Складність тут в тому, що немає ніяких рівнів, тобто немає стандартної кореляції між інтенсивністю емоцій і глобільністю або масштабом або типом подій. Як ви відчуваєте, так воно для вас і є.
Наша психіка реагує на події тими способами і, головне, з такою інтенсивністю, з якою вона вміє. І розмах або історичність подій немає для психіки особливого значення.
Все ж паскудні часи мають одну типову ознаку - відчуття, що більша частина того, що ми знали про світ і про те, як нам у ньому жити, обнуляється.
Коли, як було, вже неможливо, як буде - не відомо, а що робити прямо зараз взагалі незрозуміло. І це не завжди події за розмахом як війни, чи культурні революції, це і особисті кризи - втрата роботи, втрата близької людини або професійне вигорання.
В моєму блозі ви часто читали “хочеш нові чоботи - викинь старі”.
Змінам завжди передує втрата - старих планів, наших очікувань, врешті решт втрата нашої наївності. І хоча це так природно, це дуже болісний шлях. Перед тим, як ми віднайдемо себе знову, ми обов'язково провалюємося в стан “між часами”, в якому ніби нічого не відбувається, крім ступору. У цьому стані є дві складності.
По-перше, потрібно змиритися з тим, що щось важливе для тебе померло, зникло, втрачено назавжди. І нам це складно - припинити сподіватись на магічне воскресіння, на те, що все якось само по собі назад відкотиться і буде як було. Сенс цього етапу між часами – розлучитися з такою надією.
А друга болісна річ в тому, що на місці померлого старого наступного дня не виростає нічого нового. Якийсь час на цьому місці буде повна порожнеча, і в ній навіть натяку може не бути на те, що прийде на зміну старому світові.
Опинившись на руїнах власного життя чи кар’єри, ми можемо вийти із кризи швидко але можливо вона загнется на кілька місяців і навіть років. Важливо цей час прожити так, щоб не почуватися жертвою обставин, які ми не обирали. Ці складні етапи “між часами” дають нам щось більше, ніж передбачуване і спокійне життя. Вони дають нам можливість зростати.
Поділивши кризи на глобальні та менш масштабні, можна визначити важкі часи, коли всі зусилля спрямовані на те, щоб вижити і забезпечити основне функціонування суспільства: добування та розподілення їжі, піклування про дітей та забезпечення медичної допомоги.
Кризи які не вимагають від нас щоденно виживати трапляються значно частіше. І в такі періоди ми маємо можливість зробити дещо для себе, щоб не застрягти в цьому стані між часми надовго, і скласти внутрішню мапу нового світу і нового себе у ньому.
У нашій внутрішній навігації є одна особливість, вона основана на метафорах. Простими словами на спостереженнях що якісь процеси чи явища схожі між собою.
Метафора це аналогія: ось це – воно схоже на те. І коли ми знаходимо подібність, ми можемо транслювати свій досвід з відомих речей на невідомі.
Під час вирішення будь-якої проблеми важливо усвідомити що вона - не унікальна. На світі точно існують(али) люди, які мали аналогічний досвід, а можливо навіть успішно впорались.
Історії пошуку себе можна побачити в художній літературі, біографіях та звісно спілкуючись. Попросити ділитися почуттями людей, які мають схожий досвід.
Назбиравши достатньо історій про кризи та стратегії інших людей прийде час дивитись на себе. Звісно, вкотре тут рекомендую психотерапію, але цього разу ділюся ще одним ефективним інструментом - практикою ведення щоденника, сфокусованою на наших цінностях.
Чому важливо звертати увагу на цінності? Після втрати чогось, у нас з’являється шанс збудувати те нове, з чим нам буде добре, а щоб із чимось (або кимось) було добре, потрібно знати яким цінностям це нове має відповідати.
І чим старша людина, тим важливіше для неї розуміти і поважати свої цінності. Першу половину свого життя ми присвячуємо адаптації до світу в якому народились. Ми адаптуємось до правил родини та суспільства, доводимо собі та оточуючим - що можемо, що гідні щоб нам повірили - взяли на цю роботу, в цей універ, одружились з цією людиною, і все це - тактичні задачі. Вони не дозволяють нам зосередитись на задачі стратегічній. А стратегічне завдання можна сформулювати так: як мені бути (стати) собою. У чому полягає моє я? Що я можу принести в цей світ. Задача стратегічна це присвоювання авторства свого життя собі.
З цих питань часто народжується наступне - які цінності та міфи про цінності популяризує епоха, в якій ми росли. Я думаю, що таких міфів два. Перший міф про прогрес. Доступність інформації не зробила більшість з нас розумнішими. Згадую свої думки на уроці історії про те, що в епоху інтернету насилля стане неможливе через публічність, минуло 20 років і сусідня країна так ним переповнилась, що почала експортувати. Другий міф про щастя. Начебто ми всі його варті, і воно досяжне, варто тільки правильно старатись. Концепція сенсу мені набагато ближча. Сенс та свідомість доступніші за щастя.
В часи “між часів” практика щоденника може бути для нас звичкою, яка крім раціонального, яке в часи кризи функціонує не найкраще, прислухатись до нераціональної частини себе. Деякі психологи рекомендують записувати та аналізувати сни, цю практику як і все Юнгіанство, я не дуже розділяю, але наше нераціональне точно важливо - а як ми до цього йдемо - аналіз снів, щоденник, спонтанний малюнок, психоделіки, медитації, психотерапія і т.д. це дуже особисте.
Цей час між часами - моменти змін, втрат і переосмислення можна і варто проживати а не переживати, а як тільки ми будемо готові - порожнеча наповниться новим, чи то робота, стосунки, або зовсім інший сенс.
Закінчую цитатою Віктора Франкла - психолога, який вижив у концтаборі, і все своє довге життя ніс любов повагу і бережливе ставлення до людей:
Ви можете втратити усе в житті, крім одного - свободи вибирати реакцію на те, що відбувається. Саме це визначає якість нашого життя - не багатство чи бідність, не слава чи безслав'я, не здоров'я чи хвороби.Якість нашого життя визначається тим, як ми ставимося до реальності, яке значення ми їй приписуємо.
Для всіх, хто вимушено шукає себе раджу декілька книг:
- “Життя між світами. Як знайти ресурс у собі, коли все навколо розвалюється.” Джеймса Холліс.
- “Людина в пошуках справжнього сенсу” Віктора Франкла
