У цій статті я хочу на реальному прикладі показати, що може відбуватись на сесіях з психотерапевтом, як вони впливають на нашу роботу, нас самих та наших рідних. Це опис декількох сесій, висновки та враження.
А ще я додаю список тих когнітивних спотворень (помилок світосприйняття) які я, вже в ролі консультантки кар’єри, часто бачу в своїх клієнтах. Ці ілюзії заважають нам ефективно спілкуватись, плідно працювати, а головне — не дають нам бути щасливими.
Ласкаво прошу до моєї свідомості!
Нещодавно на зустрічі з психотерапевткою я зробила важливе особисте відкриття, його ще називають інсайтом.
Воно таке: деякі мої цінності та принципи — це помилки мого світосприйняття. Вони не об’єктивні та існують тільки у моїй голові. Мене це так вразило, що я вирішила дізнатись більше, систематизувати, проаналізувати та описати поняття когнітивних спотворень, особливо тих, через які деякі з нас нещасливі або неуспішні в роботі.
А ще, як завжди, я пропагандую психотерапію. Для тих, хто не уявляє як це допомагає (і чому так дорого), розкажу дуже відверто на власному прикладі існуючого кейсу.
Вибір спеціалістки
Проблема, яку я намагаюсь вирішити — відсутність задоволення від роботи, професійне вигорання, пошук сенсу.
Підхід в терапії, який я обрала для себе — це КПТ (когнітивно-поведінкова терапія). Це підхід направлений на розуміння негативних стереотипів мислення та звільнення від них. Тобто це спосіб переосмислити, подивитись на себе/ситуацію критично і зрозуміти, що об’єктивне, а що ми собі вигадали.
Я обирала спеціалістку за академічним і практичним досвідом. Для мене важлива освіта, практика або досвід за кордоном, знання англійської (я живу в Польщі, і хоча вільно володію польською, іноді може бракувати якогось слова, важливо, щоб я могла висловитись в такий ситуації).
Дисклеймер! Далі я розповім, як проходили зустрічі та робота між ними.
Наголошую, що терапія — це дуже особисте, тому мій приклад може бути нерелевантним. Я «досвідчена» пацієнтка, після першого чотирирічного підходу роботи з психотерапевтом, тому деякі етапи можуть проходити швидше, ніж під час першої терапії в житті.
Знайомство
Отже перша зустріч ( у мене 1, іноді до 3-5) — це таке собі інтро.
Знайомство, де я пояснюю, чому я прийшла та намагаюсь зрозуміти, чи спеціалістка мене влаштовує — чи мені комфортно, мене нічого не бісить (голос, вигляд, інтонації, будь-що). Все почуте вона занотовує, іноді перепитуючи або перефразовуючи, це допомагає нам глибше розібратись в суті того, що я кажу, та упевнитись, що це саме те, що я відчуваю.
Acceptance Criteria
Під час наступної сессії я розробляю та затверджую «Acceptance Criteria» — що я вважатиму за успішну роботу. Це може бути конкретна дія — зміна роботи, розлучення, переїзд. Або суб’єктивна оцінка — покращення психічного стану.
Для мене це розуміння цілі, прийняте рішення: чи я хочу власний бізнис, чи зміну професії на суміжну, чи й надалі робити кар’єру в управлінні рекрутментом.
Цього разу розуміння критерієв успіху терапії зайняло у мене декілька тижнів. Але 8 років тому мені так і не вдалось на початку роботи зі спеціалісткою сказати, чого я хочу, це було так страшно, що страх паралізував думки. Розуміння з’явилось як ряд інсайтів після чотирьох складних і болісних років в терапії. І побачити проблему, визнати її — тоді і була моя єдина потреба.
За декілька місяців я розлучилась, змінила роботу, почала нарешті робити те, що я хочу — купила собі мотоцикл, повчилась їздити на лижах, а згодом зустріла чудового партнера і народила сина.
Як я функціоную?
Після двох зустрічей почалась активна робота.
Перший етап якої — виявлення і розуміння моїх принципів і цінностей. Над цим довелося попрацювати. В розмовах про те, що відбувається в моєму житті, які я переживаю емоції та чому, іноді я казала фрази типу «Звісно, мене це дратує, бо це несправедливо, тому що для досягнення успіху треба важко працювати», або «Я ж не можу заплакати на очах у сина, він не може бачити мене слабкою».
Ось ці пояснення моїх емоції за декілька зустрічей психотерапевтка записала, згуртувала та представила мені.
Ось мої цінності:
- Успіх = тяжка робота над собою
- Успіх = талант
- Щоб досягти успіху, треба бути унікальним
- Щоб досягти успіху, треба створити щось нове, а не повторювати чуже
- Мій син не може бачити мою слабкість
Окей, і як це допоможе? І тут, нарешті, остання частина екскурсу в мою терапію.
Що з цих принципів — булшіт?
Психотерапевтка записала мої принципі на дошці і запитала мене, що з цього робить моє життя приємним, а що — ускладнює. І ось тут стався інсайт.
Ні, я не оцінила і розібралась у всьому за секунду. Я відчула величезний спротив переоцінки, мені хотілось доводити в стилі «А що, ви думаєте, що можна успіху досягти без зусиль? Ну-ну звісно!». Цей спротив і означав страх побачити правду. Я намагалась подумати про це відсторонено, як людина, яка спостерігає іншу. Так я поставила плюси та мінуси перед твердженнями, які мене мотивують або навпаки — лякають та пригнічують.
Далі спеціалістка дала мені лист з надрукованою табличкою, у якій був список когнітивних упереджень з прикладами та поясненнями.
Деякі з них я приведу далі, і впевнена, що багато хто пізнає себе.
Отже, мої принципи про унікальність — це приклад дихотомічного мислення : «Можна бути або винятковим і створювати щось нове, або невдахою, не здатною до створення нічого корисного».
А в моєму переконанні щодо того, що я маю бути завжди сильною для сина, є ефект рампи, тобто переоцінка важливості того, що думають про мене інші. Йому два роки, йому все рівно, чи я бігаю марафон, чи ні. Проте це викривлення мого сприяння є для мене частково позитивним — бігати, щоб він пишався мною, все ж корисно для фізичного здоров’я, так само, як і бігти просто так.
Фокус в тому, щоб не розчаровуватися, коли виявиться, що йому байдужі мої спортивні досягнення, і знайти інший сенс бігти.
Що далі?
Від розуміння до емоційного прийняття проходить час. Я все ще в процесі створення цілей, все ж впевнена, що іду, іноді «лежу» у правильному напрямку. Рішення прийде, якщо і я буду йти йому назустріч, не прикриваючись «принципами», а насправді — страхом змін.
Іноді на цьому етапі клієнти психотерапевтів розчаровуються. Бо розібратись, що твої принципи, правила, за якими ти функціонуєш і розумієш світ, це просто помилки мислення — складно. Особливо, коли старих сенсів вже немає, а нові ще не з’явились.
Проте на шляху до себе у мене з’явились дві улюблені фразочки «Хочеш нові чоботи — викинь старі» і ще «Якщо кінь вмер — злізай».
Зміна ролей
Вже декілька років я допомагаю людям писати резюме, шукати роботу, себе в роботі і любити свою справу. Часто я рекомендую клієнтам звернутись до психотерапевтів, бо помічаю у них помилки сприйняття, так само як помітила моя терапевтка в мені. Проте іноді достатньо просто назвати проблему. Пропоную приклади з життя.
- Катастрофізація. При цьому порушенні прогноз подій або наслідків, який робить людина завжди неадекватно негативний.
«Якщо я погано пройду співбесіду, я ніколи гарної роботи вже не знайду».
«Якщо я вчасно не закрию вакансію, мене звільнять».
- Читання думок. Через цю ілюзію люди без будь-яких підстав вважають, що вони знають, що думають їх інші.
«Директорка так подивилася на мене, точно знає що я шукаю роботу».
«Менеджерка сказала, що те, що я завжди працюю в першу зміну, несправедливо до інших, хоча ми з колегою домовились. Точно хоче втрутитись в наш розподіл змін, бо просто мене не любить»
- Надгенералізація. Глобальні узагальнення, зроблені на основі одного випадку. Доволі часто ознакою надмірного узагальнення може бути використання у мові наступних слів: «ніколи», «нічого», «як завжди», «всі», «постійно». Гіперузагальнення є причиною такому сприйняттю інформації, коли ми відфільтровуємо певні події, щоби вони підпадали під наші уявлення.
«Мені відмовили в роботі через вік. Після 60-ти нікого на роботу не беруть».
«Якщо керівник мені зробив зауваження, значить моя робота нічого не варта».
- Персоналізація. Люди з таким типом мислення схильні переоцінювати свою важливість і багато що приймати на свій рахунок. Чужа поведінка зазвичай розглядається як наслідок власних дій або вчинків.
«Я привіз на вечірку невдалий подарунок, ніякого свята не буде».
«Колеги на мітингу писали щось один-одному та сміялись, точно наді мною!».
«Через мене мій менеджер у поганому гуморі».
- Емоційне обгрунтування. Тут вас зокрема вітає синдром самозванця.
«Я невдаха, а з попередньою роботою мені просто пощастило».
Або причинно-наслідкові зв’язки типу «Мені страшно, значить я в небезпеці» або «Я втомився, значить зробив хорошу роботу».
Підсумок
Іноді я чую скептичне питання тих, хто в темі «Ну і як мені допоможе психотерапевт? Знайде за мене роботу/купить квартиру/вирішить проблему?».
На жаль, пострадянський спадок настільки вкорінений в нашому суспільтві, що навіть ці питання свідчать про неготовність брати відповідальність за своє життя на себе. Я зазвичай відповідаю, що психотерапевт підсвітить вам дорогу на шляху до вас самих.
Ви здатні самостійно подбати про себе. В дитинстві в темній кімнаті ми світили ліхтариком, щоб побачити, що крісло це не монстр, а шафа — не дракон, в дорослому житті таким ліхтариком може стати терапія.
