Олександр Демура: «Я виріс «з народу» і не знаю, як це — розвиватися іншим шляхом»

Комп'ютерна школа Hillel розпочинає серію інтерв'ю з керівниками провідних IT-компаній України. Представляємо вашій увазі розмову з Олександром Демура, главою одеського офісу компанії DataArt. Олександр побудував кар'єру від тестувальника до керівника філії і має більш ніж п'ятирічний досвід управління і десятирічний стаж у сфері IT. Він розповів про те, як потрапив до IT, які співробітники потрібні DataArt і як згодом змінився рівень українських айтішників.

— Які фахівці потрібні у твою компанію. Якими якостями вони повинні володіти?

Ми ведемо розробку практично на всіх сучасних мовах програмування. Найбільш затребувані зараз — фронтенд (JavaScript), .NET та Java. Також постійним попитом користуються QA-фахівці, особливо з навичками автоматизації. Якщо ми говоримо про якості співробітників, то нам потрібні самостійні, активні і позитивні люди, які хочуть працювати за фахом, розвиватися і отримувати від цього задоволення.

Час від часу у нас відкриваються позиції на «практиканські» програми, куди ми беремо фахівців навіть без досвіду роботи. В цьому випадку у нас передбачена тримісячна внутрішня програма навчання, але все одно від кандидата вимагається впевнене розуміння інструментів програмування, хороший рівень володіння англійською мовою і здатність з першого дня вирішувати технічні завдання. На такі вакансії постійно великий конкурс, тому потрібно бути готовим на співбесіді вразити інтерв'юерів своїми знаннями і навичками, щоб затьмарити інших претендентів.

— Як змінився рівень претендентів на посади в IT-компаніях за останні роки? І разом з тим, як змінилися ваші вимоги?

DataArt — глобальна мережа компаній, у нас півтора десятка центрів розробки по всьому світу, і є можливість порівнювати наших програмістів з фахівцями з інших країн. Тому ми не робимо ніяких поблажок, відбір у нас досить серйозний. Ми беремо людей саме в DataArt, а не під проект, тому на інтерв'ю пропонуємо не якусь конкретну задачу, а, скоріше, чекаємо глибокого розуміння інструментів, з якими працював програміст, реального досвіду вирішення проблем, тверезих міркувань.

Все тому, що після завершення одного проекту ми шукаємо співробітнику наступний і повинні бути впевнені, що він не розгубиться в новій обстановці. Проекти у нас, на щастя, не прив'язані до конкретного центру розробки, тому щось новеньке постійно з'являється.

За претендентам мені важко відзначити якийсь стійкий тренд. Стало, мабуть, трохи легше знаходити фахівців, проте сталося це через підвищення загального рівня, або просто бренд став більш впізнаваним, сказати складно.

— Як ти потрапив в IT? Яким був твій шлях до посади керівника компанії?

Я з дитинства знав, що хочу бути програмістом. У школі батько зібрав на роботі ZX Spectrum, дав книгу з завданнями з програмування і залишив освоювати Basic. В інститут я йшов уже з твердим наміром працювати за фахом і курсами Паскаля за спиною, першу роботу знайшов вже на 4-му курсі, коли розчарувався в інститутській програмі. Далі — все як в американській казці (це в наших казках все «по щучому велінню» відбувається, а в американських — головному герою доводиться багато працювати): починав з QA (пішов, куди були готові взяти), поступово почав дивитися через плече програмістів у код, потім пересів в розробку, і пішло-поїхало.

У DataArt прийшов уже сіньорним .NET-розробником, поступово-непомітно перетворився на тімліда, потім — у менеджера проектів. Згодом, коли постало питання, чим би ще допомогти компанії, несподівано підвернулася роль глави нового офісу в Одесі (на той момент я в компанії працював уже 6 років) — так я і з'явився тут. А взагалі я з Пітера.

— В якому віці ти написав свою першу програму?

Ну, це залежить від того, що розуміти під написанням першої програми. Якщо передрук коду з задачника вважається — років з восьми. Якщо щось осмислене і для себе — вже ближче до старших класів школи, років у 15.

— Пишеш чи ще код? Якщо ні, то чи сумуєш з цього?

На код зовсім не вистачає часу. Дуже часто не встигаю навіть безпосередньо чимось покерувати, бо моя робота — по суті, створення умов і процесів, при яких все відбуватиметься «само по собі», без чиїхось героїчних надзусиль і необхідності в ручному управлінні. Звичайно ж, я сумував трохи по розробці і саме тому додатково вписався очолювати R & D-відділ нашої компанії за напрямом «Охорона здоров'я і медицина». Тут у мене маса можливостей себе проявляти: збираємося з розробниками, придумуємо, чого б цікавого зробити, винаходимо власні додатки, чіпаємо нові технології. Нещодавно на NYP App Challenge ми виграли $ 5000. Більшу частину грошей планується витратити на подарунки команді, яка зуміла це здійснити.

— Як ти вважаєш, керівник повинен вирости «з народу» або проджект-менеджер може прийти зі схожої сфери і стати керівником IT-компанії?

Мені тут дуже складно судити, тому що я виріс як раз «з народу» і не знаю, як це — розвиватися іншим шляхом. За спостереженнями, в нашій компанії більшість таких же як я — все-таки, IT-сфера дуже специфічна. Я проводив співбесіди кілька разів начальників з інших галузей, у яких основним завданням було «змушувати» людей працювати. З програмістами такі штуки працюють досить погано, а в нашій компанії подібних механізмів немає взагалі. Втім, якогось особливого цензу у нас теж немає: якщо людина тямуща і грамотний професіонал, нам абсолютно байдуже, де і як він отримав необхідний досвід.

— Як розвивається одеський центр розробки DataArt, чи заходять в компанію нові проекти, набираються нові співробітники?

Звичайно, розвивається! Нас в Одесі вже майже 100 осіб — і це з урахуванням того, що в компанії є різні релокаційні програми, і багато хто виїхав до Польщі з різних причин. В сумі всі офіси додали за останній рік 30% — зараз вже більше 2000 співробітників по світу, з проектами теж, ясна річ, все добре (тьху-тьху).

— Розкажи, будь ласка, про соціальну діяльність DataArt.

Ми підтримуємо практично все, що можна підтримувати: і освітні центри, і всілякі околоайтішні події, і профільні спільноти. Спільно з ПНПУ організували лабораторію інтернету речей, з подачі IT-кластеру проводили курс для навчання дітей програмуванню, розповідаємо про спеціальність студентам-першокурсникам, школярам і взагалі всім зацікавленим, запустили власну IT-школу, пишемо статті, ділимося відео виступів доповідачів з конференцій IT Talk та IT NonStop і так далі.

Якщо ми говоримо про неайтішні соціальні проекти, тут прийняти зважене рішення, чому варто підтримувати саме той чи інший проект, — складно. Найчастіше ми просто передаємо інформацію співробітникам (а у нас багато соціально активних людей) і вже підтримуємо їх в різних корисних починаннях, зобов'язалівки у нас немає.